Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Хліб тридцять третього

Жила Вкраїна. Плакала, стогнала. Проте я твердо свідчити берусь: За всі віки безхліб’ям не загнала Нікого в землю Україна-Русь. Від тих часів, коли з’явилось рало, Голодних мук не відало село. Хай неврожай — та люди не вмирали: З двадцятим віком лихо це прийшло. Ми ледь живі верталися зі школи — Де кропиви іще з десяток діб. Хоч шахтарі не мерли, та ніколи Я не забуду той нелюдський хліб. Ні з’їсти, ні відмовитись не владний, Я знав: з корою товчене зерно... Він повернувсь до мене в рік блокадний Той хліб, що вельми схожий на багно. Але чи думав я посеред бою, Коли з махрою чорні крихти гріб: Десь років через сорок із тобою Я знов зустрінуся, блокадний хліб? Ні, люди, я розказую не байку — Це наша несьогоднішня біда: Серед лісів мордовських маю пайку, З якої тридцять третій прогляда. Вона, мов глина, облипає руки — Те ж саме лихо, що й давно колись... Молюсь тихенько, щоб мої онуки До гливтяків таких не дожились.