Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Кропива

У зеків на травинку очі ласі — Обстежують, немов це диво з див. Отож коли кропива піднялася, Я старанно її обгородив. Бо знаю: невеселої години Це майже свійське зілля нас втіша. Сільська кропива — ніби член родини: Знайомі з нею шкіра і душа. Спочатку візьмемо на облік душу, Де є дитячих спогадів курсив: Я, спритно здершись на сусідську грушу, Її всім тілом радісно трусив. Сусіда був, можливо, і не п’яним, Та напідпитку — бо прийшов з хрестин. Штанці спустивши, віхтем кропив’яним Він шлях мені показував за тин. З дитячих літ ховаю у секреті (Ніколи цей секрет не розкривав), Якого звіра я у тридцять третім Наполював... Читай: навиливав. Блаженства незабутнього вершина: Ледь–ледь устиг зазеленіти двір, В печі запікши м’ясо ховрашине, Кропиву мати клала на гарнір. А нині я, хмеліючи без пива, Схиляюся до неї знов і знов: Зелене диво — табірна кропива Мені у жилах воскрешає кров.