Музейні експонати.
Їх скульпторові пальці
За черепом створили —
Така наука є.
Дивлюся — і не вірю:
Немов живі бувальці
З мандрівки повернулись
На стійбище своє. Їм десять тисяч років.
Мисливці з Подніпров’я. Вона і він...
А дивно:
Усе ще молоді...
Вона — тендітна вельми, —
Слабенького здоров’я.
Він також не кремезний,
Пружинистий в ході. Мені здавило подих.
І хочеться сказати:
Погляньте, люди добрі!
Та це ж не хтось —
Це ми.
Неначе над Сулою
Ці двоє вийшли з хати
І у задумі звичній
Стоять під ворітьми. Обличчя променяться
Тією добротою,
Котру пізнав я змалку
На батьківській землі...
Еге! Згадав нарешті:
За греблею отою
Є школа–семилітка.
Вони — учителі. Зібравши босоногих,
Говорять тиходумно,
Щоб те, тисячолітнє,
В їх душі перелить...
А я себе питаю:
Чого ж мені так сумно?
Чому вкраїнське небо
Кривавиться й болить?