Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Світ крізь сльозу

Світ крізь сльозу — то зовсім інший світ: Адже ж сльоза — не скельце і не лупа. Давно забута мазанка-халупа Від тебе раптом зажадає звіт. І ти їй понесеш всього себе — Туди, де забринів твій перший виток. Твого життя не вельми мудрий звиток Вона у глині вимне й прошкребе. Збагнеш: це лоно неньки, далебі — Не просто камінь і не просто глина. І зробишся тонким, як павутина — Комар і той заграє на тобі. Відчуєш: власні нерви обросли, Немов коріння трав, усю планету. А кров твоя — глибінь, що з бігу-лету Прибоєм припадає до скали. Тобі болять міста і кораблі, Що возять смерть, розважену на тонни. Болять тротилом перериті гони, Де кості вбитих лізуть з-під землі. Душа твоя волатиме, бо в ній Застогнуть ріки від життя гіркого Та люди, що, не знаючи для чого, Приходять в світ — І йдуть на перегній. Навіщо жив — Щоб їсти хліб і сіль? Вже й згорбився, А розумом дитина... І, може, справді, ніби павутина, Ти тонко-тонко видзвениш свій біль. Немовби час, напнувши на лозу, Тебе почепить вітрові на плечі... Тоді дивитись на людей і речі Ти врешті-решт навчишся крізь сльозу.