Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Вузлик на пам’ять

Помруть чи ні римовані рядки — Істотно, Та не цим піклуюсь нині: Чим стану я, коли мої кістки Камінням зробляться в могильній глині? Невже нічим? Адже ж я жив, я був Не каменем в ярку, не мінералом. Чи марно я пекельний гарт здобув, Йдучи між лезом і зміїним жалом? Заради чого стільки сліз і мук, Терзань і зрад, що випалили душу? Заради рими, від якої звук Утвердити в людському серці мушу? Хіба ж у пісні добрій чи лихій Є сенс, коли ти сам — Лише химера; Коли життя — це тільки гра стихій, А не розумно витворена сфера? Відстороніться ті, хто кулаком Мені втовкмачував гірку облуду. Кінець мій Не під глиняним горбком — Я знаю, що кінця ніде не буде. А вас-бо жаль, старі товариші, Що натрудили мозок і долоні: Кінця нема — Є тільки сон душі. Спочинок у божественному лоні. І скільки тисяч літ — Не в тому суть: Для вічності це тільки мить єдина. Відтак захмарні крила понесуть Туди, де має вирости людина. Це знову будеш ти — Не інший, ні. Спочатку звідаєш і щастя, й скруху. А те, що пам’ять втратить уві сні — Лиш дріб’язок земний, Не досвід духу. Світ — не годинник. Еталон новий В почесному кутку для нього вішай. Як може Всесвіт бути неживий? Невже він Од комп’ютера простіший? Збагни хоч це — у баченні яснім Це теж прийняти можна за основу: Ти є лиш Інформація у нім... Або Число... Або одвічне Слово. Бог чи Ідея — Думка не нова. Навчись нарешті міркувати строго. О назви, назви... Ви —лише слова, Та як міняєте людську дорогу!