Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Руденко - Старі алтайці

Райцентр давно вже переніс Свій цвинтар на далекі схили. А тут пустирище для кіз Та дві чи три чиїсь могили. Сухий бузок, суха трава Та заржавіла огорожа. Та дереза напівжива І осокори, мов сторожа. Сюди й придибали вони Від скель крутого Бабургана. Мов клоччя — пасма сивини, В очах — утома і догана. Кому догана — чи собі, Чи тим, хто скривдив рідні тіні? Вони схилилися в журбі, У молитовнім безгомінні. Стара поклала на горбку Хлібину — як велося зроду. Старий в задуму впав тяжку — Молився, мабуть, духам роду. Щось в їхніх постатях було Таке близьке і зрозуміле — Мов я вернувся у село Вкраїнське, золотаво-біле. Алтайці вірять в Дух Гірський, Хрестом не осіняють груди. Але ж той самий біль людський І присмак сліз той самий всюди. А темна Бабурган-гора Понад Катунню грізно висне. З-за неї хмара визира — Щось велетенське й лиховісне.