Був березняк — стрункі берези
Черкали темінь хмар важку.
А восени дерева–Крези
Жбурляли золото в ріку. Тут здавна птахи яйця клали,
І як у горах повелось,
Сюди заходили марали,
А часом — обважнілий лось. Дерев не повалили люди —
Стоять берези ще живі.
Та поруч виросли споруди —
Нові будинки житлові. Вода холодна і гаряча.
На кухні — холодильник, газ.
У господинь привітна вдача —
За стіл припрошують ураз. Напевне, добрий в них прибуток
Злиденності нема й ознак...
Чому ж мене поймає смуток,
Коли заходжу в березняк? Де пролітала тінь від хмарки
У річковій голубизні,
З’явився сморід кочегарки,
А поруч — ями вигрібні. Обходять березняк марали,
Тікають птахи за ріку —
Бо засмітили й обікрали
Життя в гірськім березняку. А ще мене хвилює, мабуть,
Оця загадка непроста:
Що поселян веде і вабить —
Яка в них віра і мета? Мо’, в світі їхньому верховне —
Лиш зручність, вигода оця,
А що в людині є духовне —
Про це ні гадки, ні слівця? Ті бездуховні захаращі
Уже не розмете аврал...
Якщо це так. нехай би краще
Тут панував гірський марал.