Думи, діти мої,
Думи, любі мої!
З усміхнутим лицем
В тій понурій тюрмі!
Наче запах весни,
Налітаєте ви,
Скорбне серце моє
Потішаєте ви!
Де жура душу тлить,
Живе серце болить,
Де в важкій боротьбі
Духа втома в’ялить,
Де хитається ще,
Сумнівається ще
Ум, де думка нова
Загорається ще, –
Там ви, думи, летіть,
Слабосилих кріпіть,
В горя й сумніву змрік
Лийте радісний світ!