Стрів на вулиці Матвія
Панько Сарана.
— Здрастуй, — каже. — Познайомся:
Це моя жона.
— Дуже радий, дуже радий! —
Вигукнув Матвій.
Цмокнув жінку в праву ручку,
Поклонився їй,
А Панькові тихо мовив:
— Я не доберу,
Як ти міг узяти жінку
Отаку стару?
Видно, старша літ на двадцять?
— Ні, на двадцять п’ять.
Так зате грошви у неї
Свині не їдять. —
А Матвій ще тихше шепче:
— К бісу та грошва,
Як вона сліпа на око
Та іще й крива.
— Ай, — махнув Панько рукою, —
Хто з нас без гріха?
Не шепчи, балакай вільно,
Бо вона й глуха.