Теща рада, діти раді, і дружина рада:
Прийшла вранці листівочка, виклика райрада.
Подався до райради, заходжу в кімнату.
Зайняв чергу під дверима, либонь, двадцять п’яту.
Переглянув разів десять вчорашню газету...
І очь уже відчиняю двері кабінету.
А там сидить симпатичний молодий мужчина.
— Ваше прізвище? — питає. Говорю: — Калина.
— Так ось, — каже, — товаришу, на вулиці Миру
Виділяє вам райрада окрему квартиру. —
Я ушам своїм не вірю, протираю очі.
Вісім років ця хвилина снилася щоночі.
А мужчина тягне далі: — Як ініціали?
— Б. М., — кажу, і коліна дрібно задрижали.
— Б. М., значить, — розглядає чоловік бумажки,
А у мене вже по спині бігають мурашки.
Взяв шпаргалочку мужчина, ставить збоку риску.
— Якщо Б. М., то ви, — каже, — у іншому списку.
Знов забилося у мене серце, як у пташки.
Вже не можу відірвати ока від бумажки.
А мужчина строго каже: — У село Роздори
Поїдете з бригадою збирать помідори.
— Помідори у Роздори? — кліпаю очима.
— Ні, пробачте, — схаменувся молодий мужчина. —
Ось цей список. Значить, точно. На вулиці Миру
Виділяє вам райрада окрему квартиру, —
Загойдались перед зором вікна, двері, штори.
— То давайте ж, — кажу, — ордер на ті помідори...
— Що ви мелете дурниці? — скривився мужчина. —
Помідори вже зібрали, товариш Калина. —
... Повернувся я додому. Сиджу біля столу.
Наковтався валер’янки та ще й валідолу.
Бодай його взяла трясця, тупого чинушу,
Що споганив мені радість, отуманив душу!