В санаторії зустрілись Сидір і Варвара.
Покохались, полюбились, як голубів пара.
Він підтоптаний добряче, а вона — ще дівка.
В нього лисина, а в неї — в кучерях голівка.
Він шептав їй: — Не боюся ні людей, ні суду.
До кінця тебе, Варюсю, я кохати буду. —
А вона аж умлівала, дивлячись на нього.
— До кінця любити будеш? Тобто до якого? —
Він як голуб до голубки, припадав до дівки:
— Ясно, серце, до якого. До кінця путівки.