Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Дмитро Павличко - Звільнення заручників

Тисячу танків гримить надовкола, Жерла ригають в обличчя села. В смертному полум’ї церква і школа, Бібліотека, мечеть гострочола, Хата й стодола, корова й бджола. Тільки заручники недоторканні, Порозлягались, на пляжі немов, — Ні, то не їхні кишки на паркані, Ні, то не їхня в колодязі кров! Гордо згоряють зелені знамена Хлопців, що стали на бій до кінця; Крутяться мін і ракет веретена, Із рукавів випадають рамена, Рвуться снаряди й дитячі серця. Тільки заручники ходить неткнуті — Заборонила кремлівська вашбродь Кулям, що свищуть з ненависті й люті, Бити невинну і праведну плоть. Гинуть собаки, і вівці, і коні, Падають стелі на зойки жінок; Кров’ю залиті і стіни, і скроні, Сивий дідусь із мольбою при сконі Помсту віщує в назначений строк. Тільки заручники в тій веремії Тішаться буйністю волі й життя; За порятунок шляхетний Росії Дякують, дякують, дякують, дя... Все погоріло — горища й підвали, Все обернулося в купи золи. Та з попелища радуєвці встали, Танків московських ланцюг обірвали, З мертвих — на волю, в безсмертя пішли! Тільки заручники встати не годні, Бо воскресіння беззбройним нема: Їх розстріляли кати благородні, Їх не підніме з гулкої безодні Суду страшного печальна сурма!