Дмитро Павличко - У хмарах бозу, що висить, як грона...
У хмарах бозу, що висить, як грона,
Над позолотою старих церков,
Є затишок один – зелений схов
Для крові, що палає, мов корона. Ти там була, знадлива й безборонна,
І голову свою з важких заков
Я увільнив і в серці поборов
Безумство беркута й злобу дракона. До тебе підійшов я без крила;
Що ж ти, знімівши в показній покорі,
В мені шукала – змія чи орла?! Чому, пізнавши в збайдужілім зорі
Душі моєї пристрасті суворі,
Мене безумно й люто обняла?!