В пустелі сизих вечорів,
В полях безмежних проти неба
О, скільки слів
І скільки снів
Мені наснилося про тебе!
Не знаю, хто ти,
Де живеш,
Кого милуєш і голубиш.
А знаю – ти чекаєш теж,
Тривожно вгадуєш і любиш.
І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
Як син вигнанця впізнає
Прикмети батьківського краю.
Не знаю, хто ти,
Де живеш,
Кого милуєш і голубиш.
А знаю – ти чекаєш теж,
Тривожно вгадуєш і любиш.
Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
Аби в повторах не згубить
Одне,
Своє,
Неповториме.
Нехай це – витвір самоти,
Нехай це – вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
Як морю сняться урагани.