Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Вінграновський - Довженко

Благословенні води літ, Літа Десни благословенні І часу вічного політ В однім осяянім іменні. Благословенна срібна твердь Землі і неба, дня і ночі, І золоті вогневі очі, Де обнялись життя і смерть. Священна чаша доброти В руках всеспільності й любові І світ, об’єднаний у слові Краси, і правди, і мети. Благословенна світлотінь Судьби в щасливім одкровенні. І многокрилля поколінь В однім озоренім іменні. — Гей, ви, мої воли, та по степу, А моря не видно... Ходить море під собою — Не доїдемо... Виглядає зоря з-за гори — Не надивиться. З гори та під гору від щастя до горя — Притомилися... Гей, далеко степу по стеблині — Не настачило... Буде чи не. буде хто-небудь в долині — Там побачимо... Має себе море в одній воді — Сині віхоли... Гей, ви, мої воли, воленько на волі, Вже й доїхали... Цвіркун сокиркою січе Весло з водою, зими й весни. Дрімає небо, і тече Дорога зір на давню Десну. По тій дорозі хто пройшов, Той знає, що ті версти варті... Але — там першою Любов На грізній на своїй на варті. Вона в душі його стояла, Коли кривавивсь світ при нім, І, як могла, оберігала Його в стражданні золотім... Вій був щасливий. В нім свободи Огромний подих не защез. Вій мав за честь судьбу народу, Мав Революцію за честь. У бистролітті, де немає В безсмертя паспортів і віз, Його нам образ воскресає, Його надія — Комунізм.