Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Вінграновський - І є народ...

На сизих пагорбах рясне село горіє, І сірі вітряки докрилюють свій вік. В брунатних берегах ріка багряна мріє, І гай засмучений стоїть, як чоловік. Ні лету літака, ні шурхотіння гуми, Тут тільки я, тут я і неба тло, І дума про народ, моя стодумна дума Навшпиньки заглядає у чоло. Як міниться усе! і дурень той, хто зміни Незмінно заміня вчорашнім днем без змін. Народ в путі. Та він тавра не зніме Із тих, хто за народявлявсебе взамінІ, відрізаючи живі шматки з народу, Пророкував народові майбуть. Та брів народ. Де бродом, де без броду, Без нас, нетяг, тягнувсь з не бути в буть. Бо він народ. Бо він глагол життя. Він зміна змін. Йому нема заміни. Бо він один крізь весни і крізь зими Веде свій слід з не бути у буття. А ми? Хто ми? Себе ми знаєм зроду. Чимало віддалось нас жаху в рот. Лиш ті не віддалися, хто народу Віддав себе і ствердив свій народ. Ми знову є. Ми — пізні. Найпізніші. Що наросли з худеньких матерів В саду порубанім. Я знаю, не для тишіВулкани дивляться З-під наших юних брів. Є Віра. Є Свобода. Кров і шмаття. Естрада, сало, космос, кавуни. І є народ, в якого є прокляття, Страшніші од водневої війни.