Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Микола Вінграновський - Прадід

Заколисує вітер ліс, Його душу наповнює снами. А над нами — Чумацький Віз, Без волів і коліс над нами. У тім Возі мій прадід спить: Коли місяць обійде небо, — Йде до прадіда відпочить І цілує в плече, як треба. І запитує прадід в сні, Тихо-тихо, мабуть, шепоче: Чуєш, місяцю, чуєш, хлопче, На землі ти світив чи ні? Посвітив у моїх в Замості? Як весна там? В полях шумить? Не поїду, мабуть, у гості — Пан на шибеницю звелить. Завтра вербна у нас неділя, Тож ховайся і не світи — Кармалюк вируша на діло... Цю хмарину під бік мости. Дай-но, місяцю, ту зірницю — Третю ніч мені не мигтить, Я укину її в криницю — Насті воду позолотить... Завтра їдемо на Стожари, А сьогодні стомився я... Запрягайся, вези за хмари, Кличе сонце земля моя... Заколисує вітер ліс, Його душу наповнює снами... Котить місяць Чумацький Віз З моїм прадідом над віками.