Грім грому, блискіток аркани,
І ядра хмар, корогви неба змерклі.
Тремтять з відбитими ногами і руками
Козацькі черепи під Берестечком в церкві. Тремтять козацькі черепи в зовиці,
Звуть-кличуть ноги свої, руки і шаблі,
І коней кличуть, порох і сулиці,
Себе — живих — звуть-кличуть із землі. Та не біжать їм коні із долини,
І порох змок, з очей-калиновіть.
Вони ж кричать, бо голос України
Вчувається в кривавищі століть. Грім грому, хмари сріблом куті,
Сум’яття дум, у серці крик сичів...
Мовчать козацькі черепи забуті
Під Берестечком в церкві уночі.