Микола Вінграновський - На синю синь води лягла від хмари тінь...
На синю синь води лягла від хмари тінь,
Посумувала хмара за собою.
До вечора іде, холонучи, теплінь
І тулиться до каменя щокою. Складались два крила, вже поночі, під лист,
Туман тулився при долоні вогко.
Щось далечі було... терново світ наливсь...
Земля і Місяць вдвох дивились око в око... Стопа в стопу ступав за родом рід.
Лопата за лопатою ступала.
Над морем скелями ішов за глодом глід,
За серцем серце йшло неперестало. Лиш я незчувсь, як стишилась хода,
Як простелився вітер за плечима,
І на слова мої дивилася вода
Кленовими осінніми очима.