Микола Вінграновський - Вже ночі під листопадом ночують...
Вже ночі під листопадом ночують,
Примерзла опустилася латать,
І щуки воду слухають — не чують,
І снігурі поміж сніжинами летять. Сміється заєць з морквою за вухом,
Зеленим носом ловить сніженя...
І пахне шишка біля себе сухо,
І степ лежить від мене — до коня... Тим часом ніколи: вісімдесятим ліком,
Двадцятим віком почнемось — нема!
Учоренько тут басувало літо,
Тепер дивися: молода зима! І стежка вже не лащиться під ногу,
І не співає — каркає лиш птах...
Взуваймось добре на свою дорогу,
Вдягаймось тепло на зимовий шлях. Я обніму тебе. Тебе я обнімаю.
Мій білий подих на твоїй руці,
Холоне мла. І каже: облітаю, —
То каже мак.