Микола Вінграновський - Заходить сонце. Сніг іде...
Заходить сонце. Сніг іде,
І серце на ніч місце мостить,
І на ніч сон йому іде
Через мости та через мости. Лягають спати горобці
Із горобчихами та дітьми,
Вухами вкутались зайці,
Нема і їм де сну подіти. Дрімає вітру срібна дуда,
І дика груша в сні дичить.
Лиш не ляга моя приблуда,
Лиманом з поля ідучи. Вона не ляже, не приляже,
Оця приблудонька моя:
Свій босий слід снігами в’яже
І в шиби голову схиля. Її ніхто не бачить в очі,
Їй сніг невидимість жене,
А змерзлі сльози опівночі
Лице ховають крижане. В Холодній Балці, в білій піні
Вона іде й співа з ночей.
Намерзло льоду в її пісні
І снігу в пісні — до плечей! Наморосило в ній туманів,
І одинота-одина
У ній одніє й на світанні,
І тільки щастя їй нема... В Холодній Балці сон-незбуда
Усе на світі оточив...
Лиш не ляга моя приблуда,
З лиману в поле ідучи.