Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Іван Франко - Данилові Млаці

Отче Даниле, ще не все той вільний, Хто з своїх пут сміється і кепкує; Не все ще той поет великий, чільний, Хто вірші пише і слова римує; Не все ще той святий, хто богомільний, Ні той високий, хто ся вгору дує; Не все нас сміх розвеселить весільний, Ні розсльозить нас той, що все сумує. Не в тім, співаче, сила слова твого, Щоб ти раз в раз мок в сльозах, кис у горі, Ні щоб сміявсь, чи є чи не є з чого. Ти будь керманич наш в бурливім морі, Щоб в тобі бачив люд привідця свого І все чув добре слово в добру пору. – Не впору був твій плач і сміх, не впору, То й кпились люди з сліз і з сміху твого. Твій жаль об тім нагадує дурного – Прости на слові – Павлуся істор’ю. «Йди в світ, Павлусю, й тям, що говорю, – Казала мати. – Де вгледиш якого При добрім ділі, то вклонись до нього. Й скажи: «Щасти біг вам чи в радості, чи в горю!» Пішов Павлусь. Аж похорон тащиться «Се добре діло!» – мот. Вклонивсь та й каже: «Помайбіг! Хай вам всім отак щаститься!» «Цур дурня! – кажуть люди. – Що ти, враже. Не знаєш, що як здиблеш похорони, То «Вічна пам’ять» мов і бий поклони?» Пішов Павлусь та й, на біду, спіткав же Весільних; ну він лобом в землю биться… Хай вас усіх від того бог боронить!»