Коли повз могилу Піддубного
Ми свій карбували крок,
Чи відали ми, чи думали,
Що друг наш сягне зірок? Що я ще відкрию завтра
Свій берег у скіфській млі?
Що ти зазирнеш у надра
Трьох континентів Землі? А шлях наш лежав не просто —
Які ми долали вали!
Ми вийшли не вельми зростом,
Бо надто багато несли. Та наші діяння і думи
Такий обійняли зміст,
Що всі ми сьогодні — Піддубні,
Бо кожен до себе доріс. І ти, наш малий партизане,
Що в сім уже бачив смерть,—
Ти врівень із ним так само,
А може, і вищий на чверть. Нам зовсім гіпербол не треба,
І наше безсмертя — не сни:
Дивися — чубами у небо
Вже наші вростають сини.