На тих стежках за дальніми степами,
За полинами, сизими від мли,
Де ноги Ваші зранені ступали,—
Терни колючі, мамо, наросли. Зберу увесь набуток свій у жменю.
Важкий мій плуг, пісна моя рілля!
Ви так хотіли щастя задля мене!
Не дочекались... Пухом Вам земля... Я все іду, й всього мені замало —
Доріг і звершень, друзів і мети.
Ви щось таке на світі знали, мамо,
Чого мені повік не осягти! Як часто я, коли в душі досада,
Коли не піддається висота,
Вас кличу не докличусь на пораду!
Та голос мій до Вас не доліта... І знов лежу і думаю ночами,
Бо світ цей мій і в ньому все моє!
Вже наче й треті півні прокричали,
А день не йде, і сонце не встає. І озирнусь на шлях свій, серцем збитий,
Прониже груди холодом в імлі:.
На тих стежках, де я горів для світу,
Щось гостре пробивається з землі.