Михайлові СіренкуБіла вільха, вільха чорна.
Понад Дружем — більше білої.
Чи не вчора ізвечора
Там твої літа ще бігали? Їм дівча назустріч бігло,
На щоках несло по ружі.
Ніби стрічка чорно-біла —
Білі хмари в чорнім Дружі... Намело снігів, насипало,
В білім полі чорні ворони.
Надто важко йти нам випало!
Білі вільхи стали чорними. Та злетілися ви марно
В біле поле, чорні ворони!
Запрягаймось, друже, в ярма,—
Ще раз долю переоремо! За снігами там і досі
Ружа тая не згаса.
І, як біль, у чорній фосі
Біла мамина коса...