ФеєріяНеначе йду, а ти за мною вслід —
Бігом, бігом, спіткнулася, упала!
А я й не втямлю, чи палає глід,
Чи ватри на узліссях на Купала... Скажи, це ти чи це лише мана?
По вирвах гнізда в’ють потворні круки.
Мене ж і смерть і несмерть обмина,
А ти біжиш, зламавши білі руки... У хитрих душу вижерла чума.
Душі нема! — кричать. Нема?! — не треба.
Душі нема?! — а хто ж вона сама —
З очищами, мов прірви, проти неба? Вже ліс горить від спалахів суниць.
Жаринами під ноги ті суниці!
Біжи, біжи! Не крикну — зупинись,
Бо там тебе, як відьму, спалять ниці. Нема повернень! І межі — нема!
Є тільки тьмяний вогник серед ночі.
Грозою розпанахана пітьма
Колюччям набивається ув очі. Кудись пливуть бандури вздовж ріки.
Куди ж бо ви — з єдиною струною?
І біла тінь коханої руки
На жовте листя падає за мною.