Синьооко зітхали озера.
На лататті тремтіла роса.
Сосни пружні підносили жерла
І текли в молоді небеса. Синьооко безодня зітхала,
Ту зелену сотаючи рунь...
Подивись мені в очі, кохана,
І безсмертям весни зачаруй. Щоб колись в незапам’ятних ерах,
Погляд юнки відбивши в собі,
Синьооко зітхнули озера,
Пригадавши твої голубі...