Гуляю по Донеччині.
Ти плачеш десь? Пусте!
Світи мої заклечані
В зелене й золоте. Де рус із половчанином
Виходили на прю,
Тендітні донечаночки
Впливають у зорю. І ваблять синім поглядом,
І погляд той — як ніж.
А ти далеким спогадом
У Києві стоїш. Стурбоване чи радісне
Твоє лице бліде?
Чи, може, під міськрадою
Тебе хтось інший жде? Іди за ним, ти вільна.
У Сочі їдь, в Афон...
Безглуздо й божевільне
Німує телефон. Не бійся — призвичаюся.
Найважче — ждать кінця.
Тендітні донечаночки
В очах несуть сонця.
Чого ж до тебе лину
Думками, чом горю?
Іду і без упину
З тобою говорю.