Над косою Обиточною ні хмарки.
Серпень в’яже біле сонце у снопи.
Від Бердянської затоки аж по Харків
Скошені стоять мої степи. Чисте небо дише волею самою.
Над водою линуть чайки голосні.
Я прийшов сюди, щоб звіритися морю,
А воно несе свою печаль — мені. Заглядає у зіниці бірюзово,
Зупиняється і синє небо п’є.
Від Утлюкського лиману до Азова
Спіле літо нахиляється моє... Залишилися позаду мої червні.
Липень вирізав три зморшки на чолі.
Над водою двоє лосів наречених —
Наче втілення кохання на землі. Море, море! Утопи мої безсоння,
До краси мене, до радості причаль!
Море косить Обиточною косою
Сині хвилі, а накошує — печаль.