Далечінь відлунює громами,
Та веселка вже цвіте над нами. Ген лелеки, мов забули втому,
Бавляться на лузі молодому. Я і сам забув свої печалі,
Задуми наснажую зухвалі. Є в душі і пристрасть, і надія,
А людське життя – це рух і дія. Де ти, мій натхненнику Ікаре?
Будем разом линути над хмари. Кличе невпокорене жадання, –
Мрія і душі празникування. Знаю, що життя не в ореолі,
Будуть в серці радощі і болі. Та й не скніти ж у глухій знемозі,
Ми – з дитинства в злетах, у дорозі. Далечінь відлунює громами,
А душа, мов птаха, над лугами.