Темно-сиза ожина
Гляне гронами з гаю.
Тут моя Батьківщина,
Сонце отчого краю. Ген привітна домівка,
Що мене колисала,
Та ромашка-журливка,
Що на луг виглядала. Що мені в нагороду
Аж до осені квітла,
Віщувала погоду,
Як провісниця літа. Тепла в росах стежина –
Та, що з ночі пізнаю.
Тут моя Батьківщина,
Пісня рідного краю. Ніжна матері мова –
Та, що в серці до скону.
І щоденна обнова –
Сяйво нашого дому. Спориші на подвір’ї
Та джерельна криниця...
У такому довір’ї
Отчий край мені сниться. Я таким його бачу
Із огрому земного.
Свою пісню і вдачу
Взяв я змалку у нього.