Здаля і зблизька дивляться сини
І пильно стежать все таки за нами.
Не все на вірув нас беруть вони,Не завжди вдовольняються словами. Красивих слів наслухались давно,
Що у житті були чомусь несправжні.
Зачахло, в землю кинуте, зерно,
І кривдою дитячі душі вражені. Вони батьків осудять мовчкома,
І зненавидять їх за лицемірство.
Та жаль, що вкриє лживості пітьма
Те серце, що світилось променисто. Що не змогли його ми вберегти,
Лише зневірою занапастили.
Не давши змалку й крихти доброти,
Мов сіромаху, в дикий світ пустили. Здавалось, не з моєї це вини,
Та щось пече мене щодня, щоночі...
Не забуваймо, що ростуть сини,
І треба чесно їм дивитись в очі.