Дітей заждалась тиха мати,
На жаль, немає і листа...
– Нема часу, щоб написати, –
Шепочуть мамині вуста. Не раз вона їх виглядала,
Дозріли вже не раз жита...
– Це, мабуть, знов зажура давня, –
Шепочуть мамині вуста. Згадає ненька – і всміхнеться,
Що десь онука вироста...
– Пошли їй, доле, ніжне серце, –
Шепочуть мамині вуста. Вона б сама до них летіла,
Та відлетіли вже літа...
– Пошли їм, доле, мужні крила, –
Шепочуть мамині вуста. Весна вітає землю отчу,
Вертають птахи до гнізда...
– Чомусь недобачають очі, –
Шепочуть мамині вуста.