Сохне глина руда.
Відступає орда.
Гаснуть очі розкосі.
А сніги навскоси – на поля, на ліси.
Перекреслюють осінь. Поспішають роки
по снігах навпрошки –
і дорога коротша.
На рівнині зими
непомітно димить
полинова пороша. За стогами стоги,
за снігами сніги –
несподівані гості...
Ох, нікого нема!
Тільки біла пітьма
та козацькії кості.