Василь Стус - Я йшов за труною товариша й думав...
Я йшов за труною товариша й думав:
щастить — таки людям,
задер ноги, i нiякого тобi клопоту,
востаннє блиснув голими стегнами покiйника,
а свiт хай собi ходить хоч на головi.
Та коли ми прийшли на цвинтар,
побачили стiльки машин, фургонiв, катафалкiв —
не те пiдступитися
голови встромити немає де.
Стояла величезна черга за ямами.
Кожен намагався захопити шмат землi
(на руки давали 1,5 х 2 метри).
Наша черга була вiсiмсот шiстдесят третя.
Де його було дочекатися
коли полiзло стiльки горлохватiв
той iнвалiд першої групи
в того право в тiєї немовля на руках
а той просто так — залляв з самого ранку слiпи
i суне куди втрапить
байдуже за капустою чи по смерть
Мали вже повертатися додому нi з чим
Думаю собi: приїдемо назад
я й кину покiйниковi як з кiлочка,
буде тобi вилежуватись, уставай-но
потерпи днiв зо три зо чотири
поки той плав спливе
однак спiшити — якого чорта
Аж тут пiдступається до нас
баба з двома кошиками
(на цвинтарi випродує городину)
вам ями треба питає
можу вiдступити свою
карбованцiв за сто п’ятдесят
Воно можна знайти й дешевше
але ж то тiльки звання що яма
а в мене просто тобi перина —
i полежати i виспатись
там самому чи й з молодицею
(у баби весь металевий рот,
що називаеться озброєна до зубiв)
Я вiдразу збагнув що це перекупка —
скуповує й перепродує цi ями
але не торгуючись
вийняв з кишенi грошi й вiддав —
на, щоб ти землi сирої наїлась.