Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Василь Стус - В мені уже народжується бог...

В мені уже народжується бог, і напівпам’ятний, напівзабутий, немов і не в мені, а скраю смерті, куди живому зась — мій внук і прадід — пережидає, заки я помру. Я з ним удвох живу. Удвох існую, коли нікого. I гримить біда, мов канонада. Він опорятунок, я ж білоусто мовлю: порятуй, мій господи. Опорятуй на мить, а далі я, оговтаний, врятую себе самого сам. Самого — сам. Він хоче поза мене вийти. Прагне рятуючи донищити мене, аби на протязі, на буряних вітрах я вийшов сам із себе, наче шабля виходить з піхов. Хоче вийти геть, щоб згасла свічка болю. Щоби тьма впокорення мене порятувала інобуттям. Iножиттям. Найменням уже невласним: ось він, той загал, яким кермує той шалений бог, котрий в мені воліє народитись (а я ще тую свічку посвічу, аби мені не смеркло передчасно, просвітлої дороги свічка чорна — неначе перемога крадькома).