Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Лебедине

Вже репались тугі плафони, Налляті світлом, соком стель, Застряло в горлі грамофона Хрипіння, як драглі, густе. В цей час подвоєні зірки В жаских потугах зачинали Священний плід — і накладались Одна на одну, як вінки. ... А язики — з усіх скалубин, Бо помічали первогріх; Лущились губи — падав сміх, І німбами змикались зуби... — Іванку, сиплються суниця, Лоскочуть солодко, Іва... І білий лебідь з рукава — Яка червона голова! З якої він напивсь криниці, Іва... а... А я малюю. На столі — крило, як віяло донизу. Очі пропущені крізь призму, І голова, і голова... Лиш пензлем підведу — Упала (Так в скипень в себе пада ртуть). Я ж не покину на поталу, Бо птицю лебедем зовуть. І обскубуть. Я піднімаю. А зуби жевріють — диви! Свічками коло голови. Гей, зоре, зоре! Якою з’явишся на світ? Чи слід являтись, чи не слід — Мертворожденною на лід Впадеш. Хай буде так. Лиш не різьбись в сузір’ї Лева, Не вгвинчуйсь в небо металеве, В тавро прокляте — Зодіак... — Іванку, чуєш лебедят, Чи то зоря, а чи одміна, Стань поруч, любий, на коліна. І будем в Господа благать Суцвіть і сутінків купелі, І оселі для лебедят. Невинна фарба червоніє, Горить слізьми на полотні; Так в земляній горить пітьмі Плодоспрямоване коріння. Роздягають, Роздирають, Тихо руки потирають: Помирає, помира... помаранчеві уста... — Ах, не так, не так, не так... Язики, ніби брязцала, Язики, мов ярлики, До палітри прилипали, До притомної руки. Пензель б’є по голові, Коли лебідь оживає, Коли лебідь — геть в крові, Ледь повіки піднімає. Вгору, вниз і — навпаки, Більше долу, ніж угору... Тягнуть, тягнуть ярлики Крила й слово до мажору. Зоре, зо... Звідки ти на полотні? Сутінь шибку проломила, І зостались на вікні Велетенські твої крила. Не протислася уся — Жеврієш в зіницях птиці. Язиків довкіл косяк, Нашорошених, як глиця: — Ах, не та, не та, не так! Цокотіли соковито. Слово бігло, мов мідяк, Лунко пущений по плитах. — Чуєш, любий, лебідь сів, Шию гне для поцілунку, І для нашого притулку Підніма крило в росі. — Чуєш? — Чую...