Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Малюнок на вікні

Мороз спогадує І на моїм вікні Рослинний світ епохи неоліту Відтворює. Галузка до листка І стовбур до коріння. Ростуть ліси опішньо, Ніби думи, І невловиме їхнє зачинання. Так творяться планети: Таємнощі творіння незбагненні. Як туск, Як радість, — Ні запаху, ні кольору нема, Як голос, — Виймаєш, наче шаблю із піхов, Лиш відчуваєш рух, Ну, а протяжності його не знаєш. А може, він ворушить злотне листя, Приміром, на Венері. Мороз спогадує В такій масштабності, Як ми — своє дитинство: Один до тисячі, А може, вдвоє більше. Химерні пальми, фігові кущі Свій рух затамували, Нахилені пагінням у минуле, Де не лишилось стогону примерзлого коріння, Лиш голос мерзлих соків. Сягнистою ходою бреде в сучасність І ніяк не дійде. Мороз спогадує... А подих мій — сполука всіх сокир — Ліси корчує в сатанинськім гніві. А на вікні, так ніби на дровітні, Тремтить сльоза розтала, Сльоза віків минулих.