Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Гуцульський малюнок

День наваливсь: під тиском світла повигинались вікна. День пхавсь у колибу, День натискав з усіх боків. І вже на сонячних канатах Балансували в світ смереки. Кинув я руки на Карпати і обіперся, І хилитнулася земля замерзла, — Обсунулась, мов спогад, враз Говерла. А праліс виставив у світ пенькові жерла. І день дзвенить, як дзвін при шиї вівці, Та довготканий виповза потік, Показуючи сонцю роздвоєний язик... Сухий гуцул примружив пильне око І продивляє аж за пруг землі. Він бачить все, Він все руками чує: І кедра міць, і топірця вагу, І зойк смерек, Котрі летять у звори, хапаючи востаннє Зеленим ротом шматки повітря. Він бачить все... У нього очі — гавані. Я запливаю в них, як чорна тріска, як шматок кори обдертої смереки. День тисне, день іде, але проходить мимо. Лиш капле світло з вус Та ниткою потік снується через око, Як через вушко голки... Стоїть гуцул і все руками чує.