Коли я вийняв із відра
потоплу теплу зірку,
світ вийшов ніби з-під пера,
що скреслило копірку.
Коли ж я вдруге до відра
нагнувся, то угледів,
як плавав, мов серед Дніпра,
білющо-білий лебідь.
І біла тінь була на дні,
немов на тихих пальцях,
аж закортілося мені
спіймати невидальце.
Я стис відро, наче горіх,
відчувши твердість ребер,
і, нахилившись, зрозумів:
дивлюся сам на себе.