Дзвенющу радість спито з квітів,
і звук піхмарний обірвавсь,
і круглість, в яблуці відкрита,
розмилась запахом нараз.
Душа добрішою ставала
у повній паводі плодів,
і віддих запаху поволі,
як стовпчик диму, холодів.
І доброхітно бігли хмари,
підвладні подихам жури,
і красномовніше канари
з очима промінь говорив.
А поряд втишені джерельця
штовхали чітко густь води.
І уколола раптом серце
суха стеблина лободи.