Заднився день, і слух навикло
перебирає зерня слів,
за іскрами дими безликі
випурхують із димарів.
І світло свідчить про звичайне,
очам перечачи на зло,
і розпадається в звучанні
на друзки срібне джерело.
І погляд радість прозріває
в краплистих блищиках роси,
і вітер котиться по травах
в немеркнучу студену синь.