Зрадив паву пісок ворушкий:
буде пух в набивні подушки;
буде сон, мов каблучка з руки, —
коти-коть, золоті голівки... В мене люба — на лівій руці,
ходить ніч біля віч по щоці...
Перемовч, не злякай бубонці,
що лежать та й на правій руці. Розколовся горіх, як горіх:
де ж ті зерня незгірклих утіх?
Пересохли порожні вуста —
та й велика ж на двох самота... Підмостився під зжовклий листок,
розв’яжи свій дрібний кулачок:
хай летить біле пір’я від нас —
на студеність його
прийде час,
прийде час...