Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Холод

В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч, хтось пір’я надмухав у щілини віч, хтось стежку промів од книниці до ґанку та вибілив крейдою діл та лежанку... І рясно на шворку знизав снігурів, і висмикав дим нитяний з димарів... В забутім відрі було льоду кружальце, в щілинах очей — невида-невидальце, і стежка текла від криниці в оселю, де сміх крейдяний віддзеркалила стеля, де лунко бурульки цвіли на шнурку і тихо сиділа сова на дашку. І гарно було, хоч слова забувай... Тут жив колись дід на ім’я Неминай.