З землі повстале в землю повертає,
та дух кріпить надія вікова:
безсмертні всі, і згину нам немає,
немає, друже, бо живі слова. Нам легко так у будь-яку хвилину
тебе відчуть і небом, і зелом,
і кожна нами пережита днина
твоїм значиться молодим крилом. Єдині ми. Землею і водою,
зелиною і яблуком в саду,
єдині ми журбою за тобою,
що нагло написалась на роду. Всещертні ми і сонцем, і вітрами,
неповні ми — тебе нема у нас,
та будеш ти, як пам’ять болю, з нами,
що всіх єдна й рівняє повсякчас.