Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Вода (“При березі тихім вода пробігала...”)

При березі тихім вода пробігала, у діток про літо купальне питала, а дітки, зрожевивши ніжками хвилю, до себе, мов кицьку, її приручили. І бігла вода слідом за дітвою, фарбуючи барвою все молодою. В очах у дітей джерелів холодок, у землю блакитний просотувавсь крок, а джміль голубий їм стежки волохатив, усіх ведучи до зеленої хати, де в вікнах латаття було замість скла і лілія біло в лампаді цвіла, де тінь по кутках одночасно снувала, як спокій, глибокі двобокі дзеркала. І тиша вишнево стелилась по глині, там дірку буравив цвіркун в намистині, в моругій жарині вогню — однозірця просвічував світ, що відбивсь на копірці... Пригаслою фарбою, звуком високим вкотився у хату раптово неспокій; вкотився, розмився, піднявсь над усім. І кожен малюк височів, наче грім над літом зчорнілим, і понад собою, над тим, що пішло назавжди за водою.