Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Небо Кибальчича. По дорозі до Петропавловської фортеці

Цей янгол двокрилий на палі фортеці кружляє за вітром, ніяк не зірветься, а шпиль, що завершував царське стремління, поглиблює янгольську муку й боління. О місто, в намисті містків і бруківки, золочене скрізь по хрестах та верхівках, а сподом — чорнюще, як мисль скритовбивці, глуха шкаралуща з іменням столиці! Де п’яний поручний візницю шмагає: за що, наповіщо — того сам не знає... Ніхто не рятує волаючу душу, вода вимива сухозлоття на сушу, і шпиль облетілий, двогострий, мов піка, вкорочує «падшому» янголу віку. А небо порожнє над ним, наче деко, високе для крику, від думки далеке. Його необхідно іще прихилити, щоб, час обігнавши, у мрії ожити. Щоб вільним крилом за незриме сягнуть, де зріє відвага людська — на майбуть. Де вольному воля і сонячний лет крізь обшири часу до дальніх планет.