Кружалечко води, що висохло на денці,
журбою не розводь — воно не розведеться.
Рука змалює круг, ще менші впише в ньому:
оце відвічний рух на кам’яній основі.
Пиши, малюй хутчій, обчислюй мрію рвійно —
уже ідуть дощі, вітри високовійні.
Всі страхи відлетять — стіна тобі лишиться,
з її сумних глибин ти виворожиш птицю.
Рука жандармська
враз затре кружки й квадрати,
в яких піднісся ти
поверх шпиля,
поверх хреста,
по... вище янголяти!
Ні, не дістати!
І гомінку юрбу внизу
на себе ти поділиш,
бо в тебе — небо, в тебе — не...
бо вже летюче тіло.
На власну волю, боротьбу помножив своє ймення,
щоб виправдать жорстокий вік
своїм короткоденням.