Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Небо Кибальчича. З крейдою в руці

У безбач, у смуть каламутної долі мій вигук, моя ягодино, котись! В червоній долоні — вуглини схололі сипких перепалених сліз... Ну, що мені стіни, сплямовані біллю, прибить свою тінь і хутчій відійти. По них відлопочуть пташки споночілі, розхилять ще ширше в’язничі кути. Миколо, ставай одночасно повсюди, та попелом суму себе не присип! І слухай, як простір, народжений в грудях, свідомість твою швидко нурить углиб. Хіба в піднебесся, що все в ластовинні, роздмухаєш всю пересушену кров і будеш дзвеніть, як суха бадилина, про людство знедолене, братську любов? Хіба це все так? І з єдиним початком, з єдиним відлунням, що котиться вдаль, а крейда в руці, що лишилась на згадку про мрію відвічну, якої так жаль.