Щодень тебе перемагаю:
ім’я й накреслення твоє,
що підкріпилось бростю гаю
і однослівним ручаєм.
І, вочевидь, звитяжства денні
значущі лиш для самовтіх.
Джмелі літають нестяменні,
продіркувавши злеглий сніг.
Пониклість сходить з рук лінивих,
коли стрічають обтинач:
дерева тверднуть терпеливо,
тамуючи у жилах плач.
А завтра на ногах тремтячих
духмяне визріє лоша,
і випурхне у день, неначе
легка кульбаб’яча душа...
Безодголосним буде поле,
загусне кров на язиці,
і руку боязко проколе
кристалик солі на щоці.